А була ж вона та й щасливая,-
Золота та осіння пора...
Босоногая ще й голодная,
Та наповнена світла й тепла...
У минулому сорок шостому,
Ми із братом до школи пішли,
В не приглядному старім одязі,
Та було нам усе до снаги...
Хоч ходили ми все більш босими,
Та наповнені віри й добра,
Бо для нас вона зерна сіяла,
І в світ знань щоденно вела...
І сиділи ми не за партами,
За столами та й за довгими,
І по четверо, і по п"ятеро,
На ослонах сиділи там ми...
І підручників було мало в нас,
По чотири чи п"ять на весь клас,
І не в зошитах, а в блокнотиках,
Ми писали бувало не раз...
Так минули в нас перший, другий клас,
Не забути мені ті роки...
А вже в третьому появилися,-
У нас зошити, й навіть, книжки...
Тоді стрімко так все мінялося,
А навчалися ми залюбки,
І здавалося розвиднялося,
І цікаво було нам таки...
Все минулося, не забулося,-
Золоті ті чудові роки...
Все у спогадах повернулося,
Не вернути шкільної пори...
Все згадалося, пригадалося,
Бо сумую тепер я завжди,
Я за школою мною знаною,
Та, на жаль, не вернутись туди...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=894898
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 13.11.2020
автор: геометрія