- Забудь його, жінко, - до вух мені вітер шепоче.
- Не тчи надаремно для долі із мрій гобелена.
Бо те, що у серці твоєму так ніжно тріпоче,
Осипатись мусить, мов листя в листопад із клена.
- Нехай маяком серед темряви ще поморгає
Моєму судну із вітрилами кольору маків,
На сонячних струнах душі віртуозно пограє,
Та так, щоб почули мелодію Київ і Краків.
Я знаю, що час уже холодом дихає, в сніжки
Чуття мого серця гарячого хоче вгорнути.
Скажи йому, вітре, нехай почекає ще трішки,
Хай колесо казки дасть змогу раз надцять крутнути.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=894901
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 13.11.2020
автор: Крилата (Любов Пікас)