А я, дивлюсь собі на небо,
там світять зорі чарівні...
Давно до них летіти треба,
у ті незаймані світи...
Де взяти крила?! Не питайте.
Вони даровані птахам.
Ви краще душу окриляйте —
вперед по зоряним шляхам...
Хтось ходить пішки по твердині,
а хтось до вічності летить...
Хтось заблудився аж донині,
комусь до Сонечка кортить...
Лишень би смерті не кортіло,
її здається вже нема!
От тільки б жадібність зогнила,
та Богу душу віддала!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=895158
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 16.11.2020
автор: Олег Крушельницький