Дякую вам, мої діточки милі,
За те, що ви у мене є...
В вас мої мрії і надії,
Й це мені сили додає...
Радію я й своїм онукам,
У мене й правнучка вже є,
Це захища мене від скуки
І тішить серденько моє...
Живу давно я в цьому світі,
Несу тягар свого життя...
Минув той час, коли я квітла,
Все ж шкандибаю в майбуття...
Минуло літо, мина й осінь,
Зима мене вже заклика...
І на очах бувають сльози,
Бува й морозом припіка...
Я від зими вже й не ховаюсь,
Назад повернення нема...
Дітям й онукам не зізнаюсь,
Що бува й смуток огорта...
Вони про це, звичайно знають,
І допомогу надають...
Все що пишу, вони читають,
Вони ж життя мойого суть...
Хоч і не часто приїжджають,
Додають радості мені,
Свої привіти посилають,
І наяву, бува й у сні...
У них свої діла і справи,
Все розумію, звісно я...
Щоденно дзвонять, все питають,
Щоб сумувать я не могла...
Отож, я знову повторюся,
Як добре, що вони у мене є,
За них і Богу я молюся,
І їм я дякую за все!..
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=895196
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 16.11.2020
автор: геометрія