В українців, є унікальний музичний інструмент, якого не має жодна інша нація!
Україна завжди славилася своїм культурним багатством.
Мабуть, найхарактернішим символом української культури є бандура.
Бандура – не просто музичний інструмент! Вона - душа українського народу, його музика. Її звучання – це відлуння душі українців. Струни бандури розказують нашу історію, не завжди славетну та героїчну, а інколи болісну та трагічну. Бандура належить до символів нескореності українського духу.
Кобзарі-бандуристи споконвіку були носіями національної ідеї, несли в народ правду про його героїчне минуле, кликали до боротьби за волю України, що є вагомим чинником у формуванні національної свідомості, духовної культури народу, патріотизму, любові та поваги до історії та традицій.
Відомий музикознавець, дослідник Гнат Хоткевич вважав, що до кобзи (попередниці бандури) додали приструнки і таким чином утворився новий інструмент, що мав назву «бандура».
Перші письмові згадки сягають ХV-ХVІ століть, коли бандура була улюбленицею гетьманів, українських аристократів. Традиційно до репертуару бандуристів входили побутові і сатиричні пісні; народні танки. Та основним жанром, у якому відтворене героїчне минуле нашого народу, були думи, балади та історичні пісні, їх виконували подорожуючі музиканти – кобзарі, переважна більшість з яких були незрячими.
Першим свідченням про появу бандури на теренах України є інформація про Войташека, бандуриста, що був при дворі польського магната Х. Зборовського, датована 1580 р. Українські бандуристи були при царському дворі, у палацах вельмож, у маєтках польських і українських поміщиків.
Бандура була улюбленим інструментом козаків. У Запорізькій Січі існували хори, оркестри і рапсоди-бандуристи. Також бандуристи офіційно входили до складу Війська Запорізького і разом із довбишами, сурмачами, трубачами виконували козацьку військову музику.
Співців-бандуристів називали «народними гомерами України». Ці талановиті сліпі музиканти, мандруючи містами й селами України, співали волелюбні думи та історичні пісні, в яких прославляли подвиги хоробрих козаків з легендарного минулого, закликали до боротьби проти гнобителів.
Сиві дідусі у полотняній одежині, що ходили від села до села, - завжди були бажаними гостями у кожній селянській хаті. Бо там, де звучала бандура, завжди було чути спів, і всі незгоди відходили ніби самі собою.
Бандуристи об’єднувалися в братства, передаючи традиції свого мистецтва нащадкам.
Майстер (панотець) підбирав учнів, які мали гарний слух і голос. Після навчання, що тривало не менше трьох років, учні складали перед товариством своєрідний іспит – посвячувалися в кобзарі. Інколи майстер дарував учневі бандуру.
Отже, у XVII – XIX ст. бандура набула найбільшого поширення серед нашого народу. Саме український народ з його багатою культурою витворив шляхом удосконалення власний національний інструмент – бандуру, яка не має аналогів у світі.
Протягом століть бандура видозмінювалась. Стараннями багатьох майстрів – професіоналів вона перетворилася на повноцінний концертний інструмент.
Цікаві факти про бандуру:
Перше письмове свідчення про появу бандури на землях України датується 1580 роком.
Навчання на бандуристів тривало приблизно 3 роки. В кінці їх ждало своєрідна посвята в кобзарі.
Сучасна конструкція бандури завдячує таким музичним майстрам як В. Тузиченку, С. Снігирьову, В. Домонтовичу, Г. Палієвецю та О. Корнієвському.
Найвідоміша фабрика по серійному випуску бандур – Чернігівська фабрика та Львівська фабрика «Трембіта».
Найвідоміші представники бандурного мистецтва – це Сергій Баштан, Василь Герасименко, Роман Гриньків, Оксана Герасименко, Людмила Посікіра.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=895264
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 17.11.2020
автор: геометрія