Коли стрічаю я малих дітей,
Душа моя радіє мимоволі:
Це ж українська нація цвіте,
Котра ніколи не зречеться волі.
За неї падали в усі часи кістьми,
В ГУЛАГах умирали у кайданах,
Морози знали і Сибірської зими,
Гнили, як мили злото в Магадані,
Не спали місяцями на Майданах,
Але не став народ сліпим, німим.
За волю і сьогодні йде війна,
Де «на нулю»* – відважні патріоти.
Скільки ж крові вже випила вона,
Поки спинили, врешті, ми забродів!
Дивлюся на дітей малих я і
Народжується у душі молитва:
«Пошли нам, Боже, мир на всій Землі,
Бо ж надто кров’ю вже вона полита!»
12.11.2020.
* – на передовій.
Ганна Верес (Демиденко).
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=895413
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 18.11.2020
автор: Ганна Верес