* * *
Дивлюся сумно як дощі ідуть,
Нема розради й рима знову вмовкла.
Сльота прогнала літер суєту
І відчуття, немов душа промокла.
Журба. Ідуть дощі вже котрий день.
Мені б сьогодні хоч промінчик світла,
Хоч час від часу сонечко бліде…
Пишу росою на спітнілих вікнах.
Я цю осінню негідь не виню,
В природі не буває однобоко.
Все ніби справді, ніби довго сню
У напівзабутті твоїм глибокім.
Вже не буди, до тями не вертай.
Хоч вимушено – до морозу звикну.
Лишилася чи мрія, чи мета –
Приспати до весни любов принишклу.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=895591
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 20.11.2020
автор: Полісянка