Забіліли сніги, забіліли,-
І в природі, і в мене в душі,
Хоч деньки ще поки що осінні,
Відійшли десь на південь дощі...
Я все більше сижу в своїй хаті,
Бачу сльози в своєму вікні,
Хочу гарне я щось написати,
Заважає неспокій мені...
Пропливає в думках моїх доля,
Як багато прийшлось пережить,
Чи природи, чи Бога це воля,-
Що все важче стає нині жить...
Відійде хай злий вірус зимою,
І скінчиться на Сході війна...
Не скує хай мороз мої мрії,
Бо й субсидії в мене нема...
Я думками знов лину в минуле,
Воно душу мою зігріва...
Та боюся заглянуть в майбутнє,
Бо ж зимою ще важче бува...
Спогад гріє мене всім минулим,
Доторкає до радужних струн,
І в душі моїй знов промайнуло,
Бабусинське: "Я ще не помру!"
Буду вірить я в захист від Бога,
І з очей не пускатиму сліз,
Весна прийде й покаже дорогу,
У оновлений лагідний світ...
Бо ж весною усе оживає,
Негаразди минають і гнів,
І природа теплом заспіває,
І пташиний почую я спів...
Та на жаль, до весни ще далеко,
І чогось дуже лячно мені...
Ось візьму й намалюю лелеку,
Буду з нею чекати весни...
Забіліли сніги, забіліли,
Та вони вже мені й не страшні,
Бо погане все ж з часом минає,
А хороше живе на землі...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=895606
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 20.11.2020
автор: геометрія