Так давно розійшлись наші долі,
Майже спитий гіркотний напій.
Йшла весь час без твоєї любові,
Без ілюзій і зайвих надій.
– Як жила? Та навіщо в минуле?
Ані сенсу, ані вороття.
Час вітрами завіяв, замулив,
Розпочате колись, вишиття.
А на ньому лиш юності драми,
Перша зустріч у вирі подій.
Щастя-привид, розмите дощами.
І фантоми розтерзаних мрій.
Вирок долі – квиток у дорогу,
А на згадку – в руці оберіг.
Розставання, мовляв, ненадовго.
Утішав, та любов не зберіг.
Залізничний вокзал, шумна зала,
Ліхтарями сповитий перон.
Шепотів про майбутнє в запалі.
Вітерець колихав мій хітон.
Залишилась лиш мить до розлуки,
У чеканні байдужий вагон.
Затискав ти мої змерзлі руки,
Зігріваючи струмом долонь.
Як в німому кіно, лиш мовчання.
Мабуть, зайвими стали слова.
І картина, як в далях туманних
Тане мрія моя воскова.
А на згадку – каблучка в шухлядці,
Опустілий, вечірній перон.
Привид-потяг, що мчить в сіру мрячку
І твій погляд за мутним вікном.
21. 11. 2020 Л. Маковей (Л. Сахмак)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=895651
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 21.11.2020
автор: laura1