Колись настане день, ми знімем свої маски!
І всі вживу побачать хто є хто,
І вкрадені колись, вуглинки свого щастя,
Дістанемо із старого пальто!
Колись настане день, ми всі почуєм тишу,
На всіх материках, дуелях і фронтах!
І ту прекрасну мить, що я тобі залишив,
Відчуєш ти, як руки на плечах!
Колись настане день, а він колись настане,
В душі страшних сирен, припиниться виття!
І ми пройдем по місту, де включать всі фонтани,
Без жодних економій для життя!
А поки не настав, цей світлий день прекрасний!
Хоч, може він вже десь, застиг на віражі:
Ти вперто бережи вуглинки свого щастя,
Як світле небо в себе у душі!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=895729
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 21.11.2020
автор: Банюк