Прощання осені, сумне прощання...
Душі торкається незрозумілий щем
Килим з листя, майже останнього,
До землі приплюснуло сірим дощем.
Нещадно листя зриває злий вітер
І топить золоте в грязних калюжах.
Сльозу гірку прозору по голих вітах
Осінь губить, за красою тужить.
Мені картина душу цю тривожить
І навіває спогад давній той сумний.
Бо серденько моє забуть не може
Той день прощання холодний, осінній...
20.11.2020 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=895739
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 21.11.2020
автор: Zoja