Повен місяць,зорі світять над землею,
А під зорею чуть дівочий тихий плач,
Погану гру і роль зіграло життя з нею,
А білий колір повернув на бік невдач.
Заплаче тихо,щоб ніхто її не бачив,
Ніхто не чув і про кохання не питав ,
Сльози щирі лиш стікають по незрячій,
По душі кривавій,що серденько рвав .
Плаче серце,дівчині завмирають,
Думки уже повідлітали в тьму,
Їй зорі тільки тихо співчувають,
Вона долоні не віддає тому.
Не віддає дівчина руки у кохання,
Не рідний буде про любов мовчать ,
Чужі обійми у холоднім ліжку зрання,
А рани гострі голки діставать.
Зоря побачить дівчини юне лихо,
Та ні слова доброго по ній ,
До ранку в небі,ну а потім стихне,
Зійде сонце,пустивши промінь свій .
І день і ніч уже не ті думки гуляють,
Завітні мрії перетворюючи в біль ,
Згасла казка в якій удвох кохають,
Далеко звідси через сотні миль .
Закриє очі і їй пам'ять нагадає,
Знайомство й перше слово про любов,
Як вуста його до вуст ніжно торкають ,
Б'ється серце щасливо в грудях знов.
В думках лиш мрії про вічнеє кохання,
Де покрила сукня біла тіло їй,
З коханим в танці закружляли до світання,
Та це лиш світ -це світ чудових мрій.
Реальність не така - це справжня доля,
А доля часто мрії полишає ,
Коли чужі думки й розум довкола ,
І з іншим все життя переплітає.
Дівчина довго плакала щоночі,
Сумна бо серце не віддають йому ,
Не коханий дивитиметься в очі,
Вона не винна й у голові - Чому ?
Хлопчина теж не може, душа його болить ,
Для іншого коханої волосся,
Без милої дівчини не хоче серце жить ,
Воно ридає тихо в безголоссі.
Пішов хлопчина юний, прощається з землею,
Як жити без любові то марне це життя,
Він мріяв про кохання щасливе разом з нею,
Але назад тепер немає вороття.
Дізналася дівчина - коханого немає ,
У тілі запалав страшний вогонь,
Та вже вона не плаче ,бо так майбутнє знає ,
Хоча душа кричить їй - Охолонь !
І знову світить місяць,котиться по колу,
Не плаче серце юне ,сліз нема ,
Пройшлась вона востаннє тут довкола ,
А далі все поглинула пітьма...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=895843
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 22.11.2020
автор: Вікторія Павлюк