Віддала айстри в добрі руки,
Де зараз квітнуть і живуть,
Під серця люблячого звуки,
Що їм померти не дадуть.
Комусь їх ніжністю сповитих,
В снігах несла за комірцем,
По зимних душах, необжитих,
Продутих наскрізь вітерцем.
Ми часто всі, як квартиранти,
Дім винаймаємо собі,
В чиїхось душах емігранти,
З букетом квітів на вікні.
А хтось крізь нас букети носить,
Крізь нашу душу в світ біжить,
За те, що взутий перепросить,
Мовляв, на потяг свій спішить.
Для когось ми, мов рідна хата,
Де з вікон - вигляд на любов,
Де грає Місячна Соната,
Для тих, хто в хату цю прийшов.
А є на цій землі квартири,
В яких ми житимем завжди,
Куди ведуть орієнтири,
Від долі ніг густі сліди.
І ми із айстрами снігами
Йдемо туди, де збережуть
Їх, накриваючи руками,
Де їм померти не дадуть...
***
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=895857
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 22.11.2020
автор: Sukhovilova