Хочу знову у літо, бо нині уже засніжило,
На зеленому листі вляглася дрімливо зима,
В ній, здалося, все втихло, зомліло... а може віджило,
І нема в тім розради... та й ніби печалі нема.
А я хочу знов злив серпанкових, веселок багряних,
Квіту стиглих вишень, пишних трав - їх дзвінких косовиць,
І вітрів незбагненних - у снах заколишуть... нагрянуть,
Впасти хочу у диво пшениць і лежать горілиць.
Бо за щастя ось так - задивлятися в небо мрійливе,
Дивуватись зіркам, де виблискує задум зіниць,
І вмиватись із жмень кучерявої панночки - зливи,
І ховатись за обрій нічних мерегтінь - таємниць.
Та сьогодні вдягнулося небо у відчай холодний,
Все затихло, віджило - відспівані жваво пісні,
Тільки сніг витанцьовує в перший свій вечір - голодний,
Тче полотна білющі на диво і літу й мені...
(С) Леся Утриско Воробець
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=895984
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 24.11.2020
автор: Леся Утриско