Вже листопад складає з листя строфи.
Ожина ж, наче дівчина, цвіте.
Вона не знає, що ще зовсім трохи
І сніг на її голову впаде,
Покриє ніжні білопінні коси
І обірве її натужний спів.
Вона у тілі дивовижу носить,
Не помічає осені слідів.
Щоранку сонцю шле палкі привіти,
Чекає літа, щоб піти в плоди.
О, не спіши їй, зимо, м’яти квіти,
У казку (чуєш?) краще заведи.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=896171
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 25.11.2020
автор: Крилата (Любов Пікас)