Обпалене листя поволі з душі опадає,
Оголена правда у серця надію краде.
В німому мовчанні, промерзла, лише споглядає,
Як вітер оголює віття осінніх дерев.
В розчахнуту браму тікає сполохано віра,
Подалі від холоду, лютих зимових вітрів.
Волає душа диким ревом голодного звіра,
Що тільки-но вижити в лісі жорстокім хотів.
Одна лиш любов захистить від нещадного вітру,
Що душу оголену скручує, ніби в клубок,
Лиш тільки вона поверне і надію, і віру,
Й на дереві міцно прив'яже останній листок.
© Зоряна Кіндратишин
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=896411
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 27.11.2020
автор: Зоряна Кіндратишин