Рвало десь за горбом, несамовито стрясаючи повітря. Небо щоразу падало у вирву, клекочучи віддаленими згуками розпеченої зброї. Світає? Сутінки? Що це? Мозок втратив нитку часу вже давно, і вона безкровно теліпалася десь посеред обгорілих стовбурів якихось дерев: пам’ять розмито малювала якісь довгі темні боввани, що втикалися у чорні хмарища. Це було тоді, як авто кольору оливи зупинилося під грізним донецьким небом, і з нього по черзі зістрибували чиїсь берці, десятки пар коричневого взуття га трекових підошвах прямо в осіннє багно...
Ротація...
Скільки з тих пір пройшло днів... Годин... Хвилин... Секунд...
Рвало десь зсередини.... Картеччю било судини, пульсуюча кров вирувала, намагнічена нервами... Перед очима вистрибували слайди, звукова доріжка тремтіла і зривалася, місцями нагромаджуючись на купу обривками фраз, окликів, вигуків... Голоси спліталися у товсті канати і ніби звисали зі стелі бліндажа.
Разів з тисячу перечитував її есемески, знав їх напам’ять і промовляв, як молитву щоразу, коли мав укотре забутися коротким тривожним сном... Вервечкою неслися спогади: мокрий тротуар обабіч міського шосе, зблиск, що вмить розтяв небесне полотно аж до земної тверді, віддалений гуркіт грому... .
Віддав їй свою парасольку і якось мимоволі прибрав з обличчя вологий темний локон.
Нічне місто не раз мліло під палкими поглядами ліхтарів, кроки тонули у шепоті вулиць. Провидіння гортало строкаті сторінки, залишаючи на окрайцях таємничі мітки.
Збори були швидкими. І коли їхні тремтячі від зворушення пальці розімкнулися, ще довго стояла з витягнутою рукою, і він відчував на собі її пронизливий погляд, хоча спідометр вже накрутив кілька десятків кілометрів.
Зброя пекла роз’ятрені долоні, байдужі, білі клапті грудня, що поодиноко спускалися згори, танули на запечених вустах, осідали в складках заяложеного пікселю... Він стрімголов вибіг назовні, повітря не вистачало розширеним від хвилювання легеням. Остання звістка з мирної землі змушувала його серце вистрибувати з грудей з кожним ударом міокарда... Коли?!
З цих митей почався відлік до того моменту, коли він зможе нарешті прилинути до її лона в вслухатися, як вунісон з її серцем б’ється ще одне, коли він зможе із затамуванням подиху очікувати на диво, що теплим верескливим клубочком невдовзі мирно спатиме на його мужніх руках.
Тоді, коли...
01.12.2020
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=896981
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 02.12.2020
автор: Marina Dovbnya