Помірно так спливає час:
За ніччю - день, та й знову - темінь.
Зі жмутком смутку кожен раз,
Немов стискає серце ремінь.
І як лещата, силоміць,
Зіжали й вогник загасили,
Та звуки брязкоту із герць
Доносять звістку: є ще сили.
Душа волає: - піднімись!-
З кута глухого вийти зможеш.
Не все ще втрачено – борись!
Ти в цім двобої переможеш!
Шукай стежину ти скоріш,
Із лабіринту вибирайся.
Розгубленість, неначе гріх,
Злим силам ти не піддавайся.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=897245
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 05.12.2020
автор: Ольга Калина