Терпка блакить аквамарину,
іскриться стежка золота.
Спеклося неба половину —
горить вогнем морська вода.
Ковзають кораблі античні
в просторах голубих ланів...
Блукають по світах міфічних,
шляхами зоряних вогнів...
Колись я був на тому морі,
чи там була моя душа.
Колись вона пізнала горя
від зрад та гострого меча.
Та ті часи давно минули —
пройшли захмарені роки,
а зорі досі не забули
прокляття чорної скали.
Об неї б'ються сиві хвилі —
здіймають гребні догори,
її плекають ніжно штилі —
полощуть бризові вітри...
Колись стояв на темній скелі,
блідий — засмучений Егей.
Палало сонце як в пустелі.
— Коли ж вернешся, син — Тесей? —
Юнак одержав перемогу,
убив химерного бика.
Прийшли боги на допомогу —
вблагала діва молода.
Вона зростала неначе квітка
в обіймах дивної краси...
Її шовкова, біла нитка
спасла героя від біди.
Старий Егей чекав на сина...
Молилась батькова душа!
— Чому не змінені вітрила,
Чому надії вже нема?
Навіщо знову чорний колір,
навіщо сльози матерів?
Чому здійснився хижий намір,
чому Аїд забрав синів?—
Пекучі сльози в того батька,
в якого скривджене дитя.
До серця не приліпиш латку
з пекельних мук та каяття.
Любов батьків не випадкова,
вона плететься в сяйві днів!
Коли у батька мудре слово —
скується міць його синів.
— Навіщо цар, навіщо кара,
навіщо прожиті роки?! —
Покрила небо чорна хмара —
ступив він в вічність зі скали...
Сховали хвилі біль та горе,
омили піною сліди...
Забрало батька синє море —
покрило славою віки!
С тих пір воно Егейським зветься!
С тих пір блакиттю — чарівне,
тому виблискує — сміється,
та тішить серце мов своє!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=897476
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 07.12.2020
автор: Олег Крушельницький