Усі ми родом із дитинства,
Панує де свята любов.
Сказать про нього дуже стисло –
Нічого не сказать, либонь.
Знов в дитинство далеке лину.
Скільки різних було оказій:
Посвист чути свистка із глини
І з вузеньких стручків акацій.
Після щедрих дощів травневих
Місить кирзовий грубий чобіт
Грязь, щоби обійти як-небудь.
І нормально все. І нічого!..
В хаті горщики біля печі,
Казани громіздкі, у сажі,
Кочерга – острах для малечі.
Отакі то були пасажі.
А як пройде пора Різдвяна,
З печі зиримо – справжнє диво:
На соломі… теля, ще в’яле,
З нами згодом по хаті диба.
Поетично сказать хотіла,
А виходить буденна проза:
У батьків так багато діла –
Наша юність уже в порозі.
А як ми вже крилаті стали,
Полетіли в краї далекі,
В рік лиш раз чи два прилітали
До гнізда свого, мов лелеки.
А батьки увесь час в чеканні,
В повсякденній своїй роботі.
В мами часто сльоза стікала,
Бо про нас же жила в турботі.
І у батька губа тремтіла.
Кажуть, то не в порядку нерви.
Та не меншало якось діла –
Не робили собі перерви.
Знов в дитинство далеке лину.
Скільки різних було оказій!
Не батьки вже – могилки з глини
Й дерев'яні хрести… з акацій…
18.11.2012
Ганна Верес (Демиденко).
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=897607
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 08.12.2020
автор: Ганна Верес