НЕ ЖУРИСЬ…

     Там  береза  в  гаю
     зажурилась  одна...
     Хто  її  захищав,-
     того  більше  нема...
               Біля  неї  стрункий
               клен  високий  зростав...
               Від  негоди  -  біди
               він  її  захищав...
     Не  забуде  вона,
     як  він  ніжно  колись,
     день  і  ніч  шелестів:
 -  Посміхнись,  посміхнись!
               Її  пам"ять  жива,
               як  святий  ореол...
               Знову  чує  слова,-
               про  любов,  про  любов...
       Де  взялася  рука
       і  жорстока,  й  німа,
       що  зрубала  його,
       й  тепер  клена  нема...
                 У  листочках  її
                 вітерець  шелестить...
                 І  вчувається  їй:
           -  Не  журись,  не  журись!
       Там  береза  в  гаю
       постаріла  одна...
       Знов  шепоче  :  люблю,
       хоч  вже  клена  й  нема...
                 Та  в  уяві  її,
                 він  живий,  як  колись...
                 І  шепоче  вона:
             -  Ти  мене  там  діждись!...
       Хоч  минули  роки,
       не  забула  вона...
       І  вчувається  їй:
   -  Ти  кохана  моя!..

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=897698
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 09.12.2020
автор: геометрія