В білім полі, біла доля,
не минула і мене...
Посріблила мої скроні,
й до землі давно вже гне...
Біла доля в зимну пору,
мені смутку додає...
Кольорове в моїм зорі,
непідвладним вже стає...
Лише згадки кольорові,
незабутні, чарівні...
І дитинство, й юні роки,
в часі щастям осяйні...
В зрілі роки кольорове,
розквітало, як весна...
І зелене, й веселкове,
повне радості й тепла...
Хоч бувало кольорове
теж приносило біду...
Чорним димом оповите,
з гіркотою на виду...
Та з роками все відходить,
білим снігом заміта...
Не змиває лише совість ,
й та, що поруч доброта...
Все було на моїм полі,-
і веселе, і сумне...
Не зламала мене доля,
й не покинула мене...
То нічого, що збілила,
біле також чарівне...
І хоч мало маю сили,
й гарне є, і осяйне...
Діти й внуки пречудові,
і правнучка - життя суть...
І всі дії виняткові,
щастя й сили додають...
А війна, що йде на Сході,
усім смутку додає
й негаразди у народі,
і неправда ще живе...
В білім полі, біла доля,
не лише у мене є...
На життєвім людськім полі,
звісно, в кожного своє...
2018р.
P/S: В білім полі моя доля,
ще білішою стає...
На життєвім моїм полі,
негараздів додає...
Все дорожчає щоденно,
й вірус клопотів додав...
І ще важче сьогодення,
і життєвий тонус впав...
Та навчилась я терпіти,
хоч неправда й дістає...
І хоч важко нині жити,
та і правда усе ж є...
Є ще Віра і Надія,
що погане все ж мине...
І здійсняться усі Мрії,
війна й вірус відійде...
2020 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=897780
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 10.12.2020
автор: геометрія