Я розкажу тобі забутий сон –
Журба прощань застигла на долонях,
І змучений розлукою перон.
Серцебиттям – квапливий стук вагонів…
Я від’їжджаю в невідому даль.
Так плаче дощ на тій платформі сонній.
Болять мені жорстокість і печаль...
Хочу зійти на першій же зупинці!
Але я їду… стримуючи жаль.
Загартували сльози душу в крицю,
Самотність розливається дощем –
Все рідше наш перон далекий сниться…
Мабуть, прийшла пора отих прощень -
Примирення людське замість погорди.
У ностальгії – сну мінорний щем –
Грудневий дощ приніс туги акорди.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=897921
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 12.12.2020
автор: Білоозерянська Чайка