Виймаю з пам"яті уяву,
вона веде мене туди,
де бігла стежка біля хати,-
волога й світла від роси...
А ще веде до чорнобривців,
і кучерявих паничів,
і до улюбленого місця,-
зелених запашних кущів...
Далі веде мене до річки,
де чути плескіт тихих вод,
де є суниці і порічки,
і чути птахів хоровод...
А ще веде мене у поле,
де я збирала колоски...
І по стерні ходила боса,
ноги кололи колючки...
І відчуваю я в уяві,-
медові запахи землі...
П"ю й упиваюся думками,-
вони солодкі і п"янкі...
Барвистий світ в моїй уяві:
дитинство радісне й сумне,
і ніби знову моя мама
з кульбаб вінок мені плете...
І як тоді, я знов радію,
кульбабки сонечком горять...
Сумую я і розумію,
той час в уяві лиш обнять...
Я фантазую, хоч і знаю,
той час не можна повернуть...
Та я уяву не спиняю,
у ній життя мойого суть...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=897983
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 12.12.2020
автор: геометрія