злі чари множаться, шепочеш: "до зустрічі",
з ліхтарями, бруківкою косинуси ділиш з тангенсами.
така спокуслива ця магія вулична,
особливо, коли хтось привидиться з очима ангельськими.
скажи, чому на перехресті ми встрілися?
тут блукають обкурені ельфи із твоєю посмішкою.
залиш мій простір, зникни, фейкова світлосте,
я не вірю в ніякі дива, мені пора дорослішати.
глуха ніч-відьма все ворожить на вузликах,
не кричу, що жива, замовляння не пишу кирилицею.
здається зараз, що в навушниках музика
зрозуміти мене намагається, хоч трішки змилується.
тут кожен з демонами смутку занурюється
у екрани смартфонів, щоб бути на зв'язку з галактикою,
й душа продажна, мов безхатченко з вулиці,
розумію, що знову самотня, і тому не плакатиму.
лише мовчатиму, мовчатиму стомлено,
ти ж мені був єдиною радістю в житті, відрадою,
не просто пристрастю, банальним захопленням,
ці людиноподібні істоти не втомились зраджувати.
ікони плачуть приворотною кавою,
інквізиції просять сусіди, на коліна падаючи.
ніхто не стане свідком шоу яскравого,
як ім'я твоє кляте викрикую в огні палаючому.
мовчати - бігти паралельними кроками,
це звикати, що тиша на цьому перехресті здійснюється,
коли за "все гаразд" отримую Оскара,
ну хоча б у думках, мій недолік - народитись мрійницею.
мовчати болісно, я знаю, що болісно,
ссобливо, коли набридає прикидатись винаходом
в руках твоїх на марсіанському полюсі,
визнавати, що більше немає тебе, ти був вигаданим...
24.05.2016
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=898198
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 14.12.2020
автор: Амідала Саудаде