Хто, хоч раз у житті кохав,
Пам’ята ті солодкі муки,
Тисячі уночі зітхань,
І ту мить, де удвох – за руки.
Як мед вуст вперше пригубив,
До останнього пам’ятає.
Грішно мить таку загубить,
Бо і в сни вона заглядає.
Коли в серці – галопом кров
Швидше повені розіллється,
І збентежене знов і знов
«Я кохаю» в тобі озветься,
То здається, що ти – не ти,
А єство якесь невідоме,
Здатне це почуття нести
Вже на крилах життя невтомних.
24.11.2020.
Ганна Верес (Демиденко).
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=898283
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 15.12.2020
автор: Ганна Верес