[i]« Коли заходить ум за розум...»[/i]
Роздуми
[b][i]І[/i][/b]
Які розумні іноді поети,
а особливо класики нові –
анахорети та апологети
язичника без ґлею в голові.
[b][i]ІІ[/i][/b]
У читача доволі є омани,
яка біда у нашому краю.
Ночами уявляє – у строю:
то козаки, то їхні отамани...
а я, буває – пекло у раю
та вражу ахінею окаянну,
що затіває агітацію,
коли смолу із казана не п’ю,
де язики показують погани.
Не проминає летаргійний сон...
Любителі Корану і Талмуду
у кабалі апокрифу Іуди
не визнають канони і закон
і пропагують свій Ієрихон
із капища язичницького блуду.
На православну голову мою
не налізає шапка атеїста.
Він і моя душа – антагоністи.
Не розумію націю свою, –
навіщо їй у правому бою
ці ліві та лукаві пофігісти?
[b][i]ІІІ[/i][/b]
Людині, зі свідомістю – зеро,
ніхто ніде не доведе ніколи,
що суще та існуюче навколо
описує Його живе перо –
енергію, інформаційне поле
як Божий Дух любові і добро.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=898336
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 16.12.2020
автор: I.Teрен