Давно відшуміли літа молоді,
у юність дорога далека…
Та саме в холодні, грудневі ті дні,
синочка приніс нам лелека.
Дарма, що морози… Лиш сил додали,
мережила долю завія…
Молитви святі пелюшки обвили
з пророцтвом добра і надії…
Минали, мов вітер: як дні, так роки…
Незчулись, як виріс ти, сину…
Садочок, і школа минули таки…
Юність дихала ніжно у спину…
Дорослий вже став… А для нас ти – дитя…
Погладити хочу голівку…
Давно ти, синочку, пішов у життя,
свою в ній торуєш стежинку…
А я у думках, поки й сонце зійде,
до серця горну все, що рідне:
серветка - ялинка, де поїзд іде…
Твоє вишиття на ній плідне.
Ось твір твій про маму…Так тепло душі,
коли перечитую знову…
Я хочу щоб ти у моєму вірші
відчув атмосферу чудову:
де дім твій, родина… Ми разом усі,
стираємо відстань в розмові…
Чекає духмяний пиріг у красі,
й дарунки для тебе готові.
Тож, сину наш любий, живи у добрі,
грій серце своє у любові…
Хай у народження день звіздарі
малюють картину святкову.
Хай щастям наповниться тема її,
і барвами грає палітра...
Всі задуми, плани і мрії твої
з попутним лише будуть вітром.
Що маєш - цінуй, бережи і люби,
хай крила міцніють з роками.
Ніколи й нічим ти себе не зганьби.
Повертайся додому з птахами.
18.12.2020
[b][i][/i][/b]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=898531
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 18.12.2020
автор: Любов Таборовець