Везе автобус на роботу,
давно вже зморених... людей...
- І я між них... така ж істота ...
Товкаю лікті від грудей...
А тіл набилось!.. Це вже звично...
Аби ковток повітря був!..
Щоб не спізнитись... Все логічно...
- Щоб хтось в дорозі не заснув...)
Аж тут... її побачив очі!..
На вулиці... ще за вікном...
Дівча в автобус також хоче!..
- Її б зігрів своїм крилом...
Гребу до виходу, як човен!
Комусь б`є ніс моє весло...
Хай вибачає... гне молебень...
- Мене в кохання занесло...
Тягну дівчаточко за руку!
Тягну її стеблину-плоть...
- В своє життя тягну подругу!..
Знайшов душі своїй... тепло...
* * *
Наш час летить... спливає швидко...
Тепер дівчи`на та... моя!..
- Моя милесенька лебідка...
Єдина... на усе життя...
18.12.2020 р.
Фото з інету.
Милая
Везет автобус на работу,
уставших издавна... людей...
- И мне работать неохота...
Толкаю локти послабей...
А тел набилось!.. Всем привычно...
Лишь только б воздуха глотнуть!..
Не опоздать бы... Все логично...
- Терпеть привыкли божий путь...
Вдруг я... девчонки вижу очи!..
На остановке... за окном...
- Она в автобус тоже хочет!
Согреть бы мог ее крылом!..
Гребу я к выходу... как лодка!
Бью чей-то нос своим веслом...
Прошу прощения трещоткой...
- Меня к любви своей несло...
Тащу девчоночку за руку!
Тащу ее девичью плоть...
- Я в жизнь свою тащу подругу!
Душе своей нашел тепло...
* * *
А время так уходит быстро!..
Не всем судьба ванильная...
- Мое сердечко греет искра...
Со мною ря`дом... милая...
18.12.2020 г.
Фото из инета.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=898558
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 18.12.2020
автор: Любов Вишневецька