Йдучи вулицею, ти вже не почуваєш себе самотнім. О, так. Яке щастя )))) … Прощавай самотність. Ім’я, прізвище …. Якби ж то лише … Місце роботи, найближчий друг … Все світиться на невеличких екранах поруч з головою об’єкта … Так, саме об’єкта. Людина поступово з індивідуальності перетворилася в об’єкт вивчення, відслідковування, дослідження, поширення вірусу чи небажаного знання, … Іноді система сама обирала, що тобі слід бачити сьогодні. Слабка людська психіка часто здавалася від такого навантаження і людина утікала у цілковите усамітнення. Що для системи теж з часом ставало проблемою і … людина голосною музикою, кадрами з фільмів жахів чи просто повторюваним тисячі разів одним і тим ж сюжетом примушувалася вийти у людне місце, щоб попасти у камери інших таких самих об’єктів.
……………
Потрібен Вірус. Система вбивала людство, тому … необхідно було першими убити систему. І це вбивство могло б стати одним з найморальніших вчинків в його історії.
……………….
Його звали Ікей. Чому так? Про це вже мало хто навіть здогадувався. "І" – це мабуть скорочення від англійського intelligent (розумний), а "К" – це мабуть від crush (у значенні штовханина, суперечка) … Але у його ситуації ця суперечка ніколи не набувала рис відкритості. Якщо він почував себе у чомусь правим, він не намагався одразу когось переконати в своїй правоті. Чи з друзями, чи з ворогами, це завжди було рішення, що приходило до іншої сторони само, безпосередньо. Уявіть собі, що ви стовідсотково переконані у чомусь і раптом вам приходить повідомлення з невідомого джерела або у вигляді реклами з незаперечними фактами протилежного. Якщо це був хороший друг, він одразу комунікував з Ікеєм і ставав ще більшим другом. Якщо хтось ховав правду у собі, для Ікея така людина більше не існувала. Це загострене до країв прагнення істини перешкоджало його кар’єрі, особистому життю, позбавляло комфортного щодення. Але може саме це і було для нього комфортним? Цим питанням задавався не один …
Ідея вірусу була проста. Вірус завантажувався на носій у конкретному тілі людини. Він оживав лише тоді, коли ззовні з’являвся запит щодо якоїсь з папок, чия назва хоча б якось вказувала на приватність збереженої там інформації. Наприклад, це могло бути «фото дружини», «фото дітей» чи «тільки для мене». Як тільки такий запит мав місце, вся особиста інформація конкретного виконавця системи викидалася для користування першої тисячі осіб. Через годину – перших ста тисяч осіб. І т. д., якщо у цій інформації був якась уражаючий цифрового чиновника зміст.
Зрештою від виконавців Ікей перейшов до замовників. Це було вражаючим, що дозволяли собі ті, хто вимагав абсолютної відкритості від суспільства.
Ніхто не знав, що робити далі. Система перестала працювати і ставала загрозою для безпеки людини.
Ікей проводив свої дні у роздумах щодо свого вчинку. Він був єдиним, хто міг це зупинити. Але чи була у цьому потреба.
Лія, його найкращий друг, завжди приходила на допомогу, навіть не підозрюючи про це. Це особлива риса характеру найкращих жінок цього світу. Не відаючи про це, вони рятують його.
- Ліє, чи варто себе ховати від інших?
- А хіба я надалі ще буду я, якщо я щось не заховаю?! Мрія, сумнів, біль, спогад???
- Але ж, якщо цього не ховати, то інші можуть тобі допомогти?
- У чому?
- Реалізувати мрію …
- Або її украсти?
- Забути …
- А може я не хочу забути.
- Пережити твій біль …
- Якщо його поділяти з іншими, він може стати ще більшим …
- Але ж тоді людина перестає бути самотньою?!
- А може вона тоді перестає бути людиною …
- Що ти маєш на увазі?
- А як же ж кохання … Це тремтливе ніжне почуття, до якого нікого не можна пускати, поки воно не дозріє …
- А хіба таке ще є … ?
- І хто тобі тільки додав першу букву імені від слова «розумний» )))
- Як бачиш, я прийшов до тебе, щоб запитати … А здатність запитати – це риса «розумного» …
- Все ж таки чудово, що є вірус і мені є що ховати.
На цьому дівчина вже остаточно не стримуючись розсміялася.
Ікей поспішив додому. Він розумів, що вірус є недостатньо сильним. Доступ ззовні потрібно було повністю закрити. Систему слід було знищити остаточно. Але для цього спочатку потрібно було переконати людей. Його розмова з Лією була найкращим інструментом досягнення цієї цілі. «Ліє, пробач. Я украду твої думки».
[i]Фото з художнього фільму "Анонім".[/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=898622
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 19.12.2020
автор: Дружня рука