Живу на світі ніби й не давно,
А в осінь вже поріг переступила,
Тихенько старість стукає в вікно,
Пишаюсь тим, що досвід накопила.
Вино осіннє вип’ю я до дна
Із келиха, котрий життям назвався.
«Як добре, що таки я не одна,» –
Ловлю думки, які кружляють в вальсі.
Пошлю за все подяку небесам,
Словечко кожне я теплом зігрію.
В осінньої пори – своя краса,
Хоч не такі рожеві уже мрії.
І просинається в мені правічна суть:
Усе, що маєм, треба цінувати.
Хоч побілив сніжок мою косу,
Та це не може на життя впливати.
17.12.2020.
Ганна Верес (Демиденко).
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=898626
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 19.12.2020
автор: Ганна Верес