Святий Миколай приніс мені "Гарний настрій "з різдвяною добірочкою творчості 🙂💖 дякую, Юлічко!
***І летить по світу Коляда...***
І.
Дістає вітерець
Із хмаринок свою срібну скрипку,
І дзвіночки-зірки
Передзвонами в синь мерехтять.
Так було, є і буде, до щему,
Завжди споконвіку,
Від глибинних снігів
І до спалахів серця багать.
Перша зіронька знов
Прошепоче Різдвяну молитву,
Зачекалась Земля
На пришестя нового Різдва
Зупиняється ніч
у чеканні народження Світу
І на сніжних конях
Над землею летить Коляда
І летить по світу Коляда,
В світлий час народження Христа
Чиста думка серце обійма
І надія в небесах!
Мій народ віншує Коляду –
Повертає сонце на весну!
Відтепер – на Щастя повертай,
Моя доле, рідний край!
ІІ.
Сяє Діва Марія,
І сина, щаслива, трима.
В небі –
янгольські сурми співають
Омофором святим
Огортає Вкраїну вона,
« -Народився Ісус!
-Тож, славімо Його!»- нас єднає.
Народився Ісус!
Українці святкують Різдво!
Народився Ісус!
Тож вітаємо Божого Сина!
Загадаймо на Долю, Життя, на Добро!
Завмирає весь Світ...
І вітає мою Україну!
ІІІ.
Сяде батько за стіл,
А на покуті – дідух святий,
Діточок голоси,
І матусина лагідна ласка,
Загляда у вікно
З неба – місяць, горіх золотий,
Замикається коло,
Нова починається казка.
.
Зупинися, ця мить!
І так хочеться знову і знов
Обійняти,
Вітати усіх найрідніших!
Народився Ісус!
Народилася знову любов!
А біда – вже пішла
Й не пове́рнеться більше.
#Тетяна_Прозорова #Різдво #
#І_летить_по_світу_Коляда #Коляда
Коляда́ — дохристиянське слов'янське свято в ніч на 25 грудня на честь народження Сонця. Старе слов'янське свято на честь поворота Сонця на весну.
_________________________________________________________
***
Я хочу, щоб Різдво прийшло...
Нарешті, в кожен дім, назавжди.
І з ним тихенько увійшло
Одвічне, господове, справжнє.
Пухнасті в вікнах ялинки
Із блискітками на зап’ястях
Засвітять срібні зірочки
В колючих лапочках зі щастям.
Я хочу, щоб прийшло Різдво
І обіймались щиро друзі,
Нехай вам тулиться любов
До серця в затишному крузі.
Щоб усміхались матері,
Щоб дітки зустрічали тата,
Щоб кожна з обраних доріг
Вела до процвітання й свята.
Щоб згинуло, нарешті, Зло
Наперекір усім погрозам.
Я хочу, щоб прийшло Різдво,
А з ним – здоровий глузд і розум.
Війна - отримала свій пас
І зникла навіки далеко.
Щоб не злітали більше в нас
Сумні зажурені лелеки!
Я хочу, щоб прийшло Різдво...
З зимою, усмішками, снігом
Все добре, справжнє, що було,
Складу на покуті зі хлібом...
Й наперекір усім світам,
Утримавши святе у герці,
Візьму й нікому не віддам
Людей, що гріють душу й серце.
Я хочу, щоб прийшло Різдво...
29.12.19
#Тетяна_Прозорова #Різдво #
_________________________________________________
***Сніжна мелодія***
Чарувала зима
На тарелі на срібноозерній.
Вирізала сама
Сніжний сад на гравюрі химерний.
Доторкнулась води,
Що іще не в полоні морозу,
І зростали сади
З білосніжних лілей, верболозів...
Чи то тінь, а чи ні?
Чи то крила криштальні
розквітли?
Кожне пір’ячко в нім
Ніби віти мімози тендітні.
Чи то сповідь вітрів,
Що здіймає увись білі крила?
Чи бринить по воді
Лебедина балада
журлива!
Чарувала сніги –
Додавала відтінки й білила,
Завірюхи й жаги
З білосніжним торнадо
Стокрилим!
Трішки сонячних мрій
І рум’янець нового світанку,
І безмежжя стихій
У ранковому сяйві
Серпанку!
Чи то тінь, а чи ні?
Чи то крила криштальні
розквітли?
Кожне пір’ячко в нім
Ніби віти мімози тендітні.
Чи то сповідь вітрів,
Що здіймає увись білі крила?
Чи бринить по воді
Лебедина балада
журлива!
_______________________________________________________________________
***Симфонія Життя***
За роком – рік, а за Різдвом – Різдво...
Сховає сніг, все, що колись було,
Загубить ноти стомлений скрипаль,
Усе, що відбувається – не жаль!
Не жаль минулого, й не жаль того буття,
Перемагають зло – добром, а смерть – життям,
І ти, як всі, Все, як у всіх,
Кохання...щастя... відчай... сміх...
Із пісні слів не викинеш, нажаль...
Та звуки зринули у забуття...
Хлюпочеться у серці каяття,
Зніми!Зніми оцю набридливу вуаль,
Адже, крізь сосни лине тихе Світло!..
Маестро візьме кришталеву скрипку
І забуя́ Симфонія Життя!
І бризне білого – вся тисяча відтінків!
Сховай!а ти у серці збережи для нас,
Ці проліски, які ось-ось розквітнуть!
Бо ще не час, ти знаєш, ще не час,
Допоки ще зима керує світом...
Поринь з морозу у весняне світло!
...І пролісок прокинувся тендітно
Від жару нашого серцебиття.
І зорі кличуть у забуте літо,
Й несуть солодких мрій перечуття.
_________________________________________
***А що значить – Вічність***
А що значить – Вічність в туманах нічних кораблів...
І що значить – зорі, якщо вони просто в долонях!
А вітер торкає верхівки малих яворів,
Ще юний...дзвінкий...і веснянкою лине у скронях.
Розкриє й простелить на долю німий календар
Осіннього щастя бурштинові мрії-листочки.
Це – Вічність: ріка, це – стрімкий доленосний ангар!
Це – зустрічі теплий таємного серця місточок.
Живий...заторований в росяні трави і світ,
Палкий...так залюблений в море і пил на дорогах
Твій слід, що палає у всесвітах перших трембіт,
Веселка, що душу мою повертає до Бога!
Міцний...а від часу в Граалі міцніє напій!
Спивай покраплинно, так треба усіх пам’ятати!
Це – Осінь пливе в золотому своєму човні...
А нам би – бажання сьогодні іще загадати
______________________________________________________________________-
***Тетянин день***
Тетянин день, студентів день
У кригу сяє твоя усмішка щаслива
Ще сто неспіваних пісень,
Дарує юність несподівані нам крила!
і знову сессія, і знову це пройшло,
І, як студенту, знову ніч пробігла швидко,
І лишсьогодні (у магічне це число)
Збирає зорі кришталева скрипка.
В Тетянин день – цвіте зима
Черемхой сніжною торкає білі скроні.
А що роки – та їх нема!
Замерзли пальчики – зігріються долоні!
А навкруги – сніжинки срібні замітають,
у серці ніжність на весну знов повертає
І усміхається засніжена душа,
І завмирає в ненаписаних віршах.
Тетянин день...і, як завжди
Гойдає янгол ялинові каруселі!
Осяють даль його сліди,
Розквітнуть проліски в засніженій пустелі!
Зима всміхається в морозяний цей ранок
І одягає сонячний серпанок.
І знов збуваються твої найкращі сни,
Й лише півподиху й півкроку до весни.
__________________________________________________
****
Заморочені долі, завмерлі світи
Запозичені в часі...і ймення, і люди.
Позаплутані стежки й широкі шляхи –
Не знайти, не дістатись, не знати, що буде.
Відпускаю синицю – несу журавля,
Люди-очі-обличчя...у світло впускаю...
Нині осінь – безжурне мале немовля...
Ну, а завтра що буде – я просто не знаю.
_______________________________________________________________________
***
Засніжений човен припнула зима...
Гойдає дерева засніжений вітер...
А світло – торкає засніжені віти...
Шепоче, що холоду більше нема!
За спиною кривляться криво
криві дзеркала:
«Засніжений телепень, що ж ти чекаєш, припнутий?!
Забитий снігами, людьми і собою забутий...»
А він все чекає, що скоро прилине весна!
І скільки б зимі серед бурь і снігів не кружити,
Та він дочекається, з’явиться знову Вона!
Прокинеться вранці цей сивий монах...
Розквітнуть веснянки натомлені квіти,
Звільнять, і за хвилями пустять човна!
Й мелодія збудиться пташок тендітних,
Яких зачекались в засніжених снах...
І знову, і знову творитиме вітер
Симфонію щастя в своїх небесах!
В смарагди вбереться замріяне жито,
І відбитки чистої диво-блакиті
Потонуть, морями, у ста дзеркалах,
Де стільки весняного доброго світла...
Яке заблукало у сніжних човнах!
І скрипка криштальна співатиме світу,
Про ніжне кохання таємне всесвітнє,
Розбурхане повнею в синіх водах...
А значить – нам, друже, ще жити і жити...
#Тетяна_Прозорова
м. Кривий Ріг
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=898677
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 20.12.2020
автор: Татьяна Прозорова ( Танюша Одинцова)