Шумлять смереки і дуби,
Колише вітер їхні крони,
А ген на пагорбі лиш пні,
Кружляють, крячуть там ворони!
Повезли ліс, немов тіла
Та погрузили у вагони.
В легенях рани на віки,
В вогні горять зелені крони.
Стрижуть ліси, немов лишай,
Повзуть мов гусінь ешелони,
Кудись за обрій в край чужий,
Перетинаючи кордони.
А потім плачемо, біда!
Вода, потоп, свічки, ікони..
Потоки з гір, як кров із вен.
Не допоможуть бинт, тампони.
За гріх розплата завжди є -
Несе вода багнюки тонни.
Будівлі зносить на шляху,
Ціна за лісу ешелони,
І не шумлять уже дуби,
Нема смерек - згоріли крони!
І не співають там птахи,
А плачуть вдовами ворони!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=898758
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 21.12.2020
автор: Штука