Перший промінь ласкаво
підіймав душу ніжну…
В дівчиноньки – забава…
- Лити пісеньку рідну…
Спів торкався до неба!..
Так бувало щоранку…
Хрест був їй оберегом…
Застелив вишиванку…
Праця в полі зморила…
Та підходить вже осінь…
- Зима лагодить сили,
щоб ростити колосся…
Снився сон їй сьогодні,
що розправила крила!
Не лякалась безодні…
- Поряд був її милий…
Щастя там обігріло!..
Дійсність же… була злою…
- Не цілована милим!..
Думи крились імлою…
От вона й не співала…
Розтривожилось серце…
Бо хотіла так само...
- Щоб той сон не зітерся!..
Потягнула у поле
свою в розпачі душу…
- Що дісталось від долі,
то того вже не зрушить…
23.12.2020 р.
Фото з інету.
Растревожилось сердце…
С первым лучиком нежным
просыпалась девчонка...
Мир казался безбрежным!..
- Прикасалась ручонкой...
Ее песни, как птицы,
в поднебесье парили!..
А под серцем – зарницы…
- Сны давали ей крылья…
Вот опять снился милый…
Был безумно хорошим!..
Так друг друга любили!!!
- А на деле… все в прошлом…
От надежды устала!..
После снов ей не легче…
Вера даст покрывало…
но от боли не лечит…
Счастье шло стороною…
Все у миленькой сложно…
- Что дано нам судьбою,
изменить невозможно…
23.12.2020 г.
Фото из инета.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=899017
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 23.12.2020
автор: Любов Вишневецька