Світ призвичаївся до крові.
В набат давно ніхто не б’є.
Летять казки під хвіст котові,
А кіт в кутку курча жує.
Дивлюся в очі, мов у зорі.
Дитячі слухаю вуста,
Бо ними істина говорить
Самого Господа Христа!
Я щось наплутав? Чи накоїв?
Не розумію, в чім біда.
Світ призвичаївся до крові,
І ллється кров, немов вода!
Не хочу бути я пророком,
Не хочу накликать біду.
Біда сама широким кроком
Іде по нашому сліду.
Звучать в душі мінорні ноти
Моїх розбуджених надій...
Дивіться в очі – я не проти…
Та чи потрібен дозвіл мій?!.
23.12.2020
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=899137
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 24.12.2020
автор: RedkaSM