Земля зійшла не з розуму – з орбіти!
Трощить цунамі дерево і камінь!
А люди? Ми, немов маленькі діти,
Безпомічно розводимо руками.
Розгублені щасливі оптимісти
Очицями закліпали, бо лячно.
Їх сподівання вже шматує дійсність…
І, взагалі, природа необачна!
А точка неповернення з-за рогу
Вискакує, мов чорт із табакерки…
Хіба ж ми винні? Йшли із часом в ногу
І сподівались лише на цукерку!
Філософ узагальнив домінанти
І рішення прийняв безпомилкове…
Та чомусь відвертається Оранта
І Вій бере своє останнє слово…
2020
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=899165
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 25.12.2020
автор: RedkaSM