Батьків з дітьми вигулюють санчата.
В небеснім пір'ї простір ожива.
Росте й росте, в руках дітей зачата,
пузата й горда баба снігова!
За нею з небуття зринає друга.
Дві баби-стражі виструнчились в ніч.
Малечу бавить ковзанка-яруга,
несе, мов річка в білому човні.
Вовтузиться весела веремія.
Злились пташиний галас, пара, сміх.
В грудневій млості справдилася мрія:
з'єднались воєдино парк і сніг.
Спішить старе й мале у білу казку,
допоки не розтанула вона.
На тлі білявих пагорбів цвітасто
куйовдить тишу радість голосна.
Вершки з дітей зняла зимова зваба.
Рипить, муркоче, кличе, як торік.
Вигулькує зі снігу третя баба:
згортає в лантух парк і ліхтарі.
© Сашко Обрій.
23.12.20
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=899170
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 25.12.2020
автор: Олександр Обрій