На що не гляну –
Усе сумним здається:
Білий цвіт сумний;
Сумує клен осінній
Під місяцем журливим.
.
Неначе снігом,
Весняним білоцвітом
Вкриті схили гір.
Побачивши це диво,
Забув про все на світі.
.
Не припиняєм
Розмову нашу всю ніч.
День прийдешній знов
Розлучить друзів вкотре.
Тож, час погомоніти.
.
Замилувався,
Мандруючи у горах,
Красою кленів.
В парчу дорогоцінну
Смарагд перетворився.
.
Вбрання скидають
В осінніх горах клени.
Сум й жура навкруг.
Дощем на землю ллється
З дерев пожовкле листя.
.
Нескінченна ніч
Під місяцем осіннім.
Доля самоти.
Минуле йде на думку,
Журбу ведучи в серце.
.
Замітає сніг
До хижини стежину.
Білизна навкруг.
Провідати хтось прийде
Самотнього мене тут?
.
Не зрозуміти
Ніколи городянам
Життя у горах.
Сум і тиша тут.
У сутінках зимових
Мовить царство самоти.
.
Нічна розмова –
Утіха в ніч зимову.
Любий друг прийшов,
В снігах глибоких стежку,
До хижки протоптавши.
.
.
Пахтить жаровня.
Нічний мороз проймає
Тіло до нутра.
Приліг до жару ближче-
грію замерзлі ноги.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=899280
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.12.2020
автор: Едельвейс137