[i]Цікаво, що тобі, самотній, сниться?
Які тамують спрагу поряд люди?
Для нас ти глибиною завжди будеш,
Землі й води прадавня таємниця.
Черпаємо в минулому всю силу,
Пірнаємо в душі складні глибини.
Ти ж, як життя – невичерпно-невпинна,
Коріння, що на світ нас породило.
А сонце на проміння не скупиться –
Каркас увесь потріскався і тьмяний.
І може ти і непривабно вбрана,
Та маєш чисту, з джерела водицю.
Здається, ти застигла між часами –
Зникають села – лиш самотні хижі…
З колодязя ж вода – холодна й свіжа –
Ти ділишся святим, важливим з нами.
Життя летить… написане – вершиться…
(Не відрізниш ілюзії від суті!)
Знайти б усі ті істини забуті,
Щоб ожила духовності криниця.[/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=899418
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 27.12.2020
автор: Білоозерянська Чайка