Вони такі чутливі до морозу,
А нині він різдвяний – мінус два,
В Мадриді хуліганить. На погрозу
В ромашки похилилась голова.
І не чекала – вискочила в радість
Траві зеленій, наче оксамит,
Відцвілій ружі трішечки на заздрість.
Квітують і лаванда, й розмарин.
І горобина приндиться намистом,
Їй вторить обліпиха, наче мед.
Вистрілюють, як те вино ігристе,
Зелені пагони, забувши плед.
Пече мороз, розмахує руками,
Неначе зайда. Звідки взявся тут?
Пригадую, минулими роками
Зима його не випускала з пут.
Закрите місто для морозу, снігу,
Не зрозуміти: осінь чи зима,
Тому і вирвався, комусь на втіху,
Дошкулити… Пощулилась сама.
27 грудня 2020
(с) Валентина Гуменюк
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=899447
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 27.12.2020
автор: палома