Той тихий дощ періщить знову,
він наче ріже по живому.
Волосся змокло,
та я іду вперед - все зникло.
Так пусто, тихо, страшно,
чому все так невчасно ?
Твій погляд, губи, ямочка на щічці..
вже пізно, я давно в старенькій електричці.
Біжу від власних почуттів
і відчуваю запах пелюстків...
може, це ті, які ти дарував холодним літом,
та через рік я стаю гранітом.
Не літо - ти холодним був,
тепер амебна я, почув ?
Найгірше те, що я сама не відпускаю,
лежу в самотності й гукаю.
Можливо, колись знайдеш мене,
їде в електричці щось колись живе.
2.11.01.56
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=899592
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 29.12.2020
автор: Тінь моєї душі