Грудень у Весну закохався,
ось від кохання,тануть вже сніги.
Дощем і Вітром,їй в цьому признався,
без памяті від сонячної,Весневої краси.
Зима ревнує,Грудень не здається,
морозами нічними доповнює красу.
Ну а Весна з Грудня,немов сміється-
хто зрозуміє,дівчину Весну.
Зимою Сонечко у вікно сіяє,
дощ і теплий вітер у обличча б'є.
Це Грудень так,кохання проявляє,
хто знає-Зима коханого,ну просто так не віддає.
Так,так - Зима закохана у нього,
і він це знає,бо так і має буть.
І навіть люди,не чекали дива такого,
але душі закоханих,так просто незбагнуть.
Ще знаємо усі - коханню цьому небувати,
це просто флірт - вони з різних "світів".
Він звик в снігу й морозах,виживати,
ну а Весна в теплі і щоб чути спів птахів.
Так бачу,цьогорічний Грудень,
така,ось думка в голові бурлить.
Бо по інакшому,природних цих порушень,
ніяк не можу,навіть -сам,собі я пояснить.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=899660
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 29.12.2020
автор: Бабич