Так рік минув,якби і не жилось,
та скільки за цей час,усього відбулось.
Була і радість і смута у житті,
щоб все згадати,треба подумати мені.
Неначе зроблю крок,як день я проживу,
легко,чи важко,я крокую - йду.
Іду до цілі,до буденного чогось крокую,
замки з піска в думках будую.
Упевнений,не розумію сам й чому,
що з ранку підіймуся і новий крок зроблю.
Можливо,що буденне,це життя,
затьмарює,всі мрії і почуття.
Так крок за кроком і закінчится дорога,
в думках все промине,ще від батьківського порога.
Полину у країну,спогадів й думок,
згадаю, про кожний позабутий крок.
Ось так крокуємо,не знаючи куда -
ось так наче обочиною,відчуваємо чуже життя.
Хоч знаємо,куди ведуть такі дороги всі,
мандрівниками ми родилися і є,в цьому житті.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=899948
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 01.01.2021
автор: Бабич