Попереду — фатальна мить двобою.
У серці змій, звиваючись, повзе...
Найбільша боротьба — з самим собою.
Двигтить від нетерпіння Колізей.
В завзятті лик за ликом надягати,
як не мудруй — від себе не втечеш.
Закутий в обладунки гладіатор,
освятиш бій плювком через плече.
Ця зустріч із собою — неминуча.
До болю знаний вищур у люстрі —
чи він тебе, чи ти його замучив?
Чи він тебе, чи ти його зустрів?
Довгенько він розкидував каміння, —
тепер тобі збирати все навспак.
Крізь власне, тричі вистраждане, вміння
вигранюється з неука мастак.
Ти — воїн, крешеш "вісімки" мачете
в дорозі з небуття у небуття.
Собори, синагоги і мечеті
ростуть, палають, кришаться, двигтять.
В борні себе давно пізнав до болю:
звивається й сичить у серці змій.
В передчутті фатального двобою, —
з самим собою, — серце прагне змін.
© Сашко Обрій.
20.12.20
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=900060
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 02.01.2021
автор: Олександр Обрій