Зустрінемось матінко, в Божій домівці.
– Ось, бачиш? Навіює нічка вже сон.
Мене пригорни, як колись, у дитинстві,
Торкнувшись моїх замережених скронь.
В обіймах твоїх почуваюсь дівчатком!
– Ти чуєш, як серденько ревно тремтить?
Чому неможливо пройти все спочатку?
Чому уві сні лиш дарована мить?
Кружляють невтомно годинника стрілки.
Без тебе, матусю, спливають літа.
Зі мною пройдись по знайомих стежинках.
– Ось, бачиш? Наш дім! Тут колись ти жила!
Поглянь навкруги! Небо в білих сніжинках.
На землю прийшли новорічні свята.
Згадай, як з тобою квітчали ялинку.
Була ти щаслива тоді й молода.
Давно оселилась між нами розлука,
Матусенько, нене, моя золота!
Дорослими стали твої вже онуки,
А в мене несталою стала хода.
Сутужно з роками нести зайву ношу.
– Візьми лиш за руку і міцно тримай.
Частіше волію зануритись в тишу,
Тепло оксамиту, квітковий розмай.
Та ти поспішаєш у Божу домівку.
Світанок тихцем викрадає мій сон.
Чому так зрадливо скотилась сльозинка,
А вітер журливо завив за вікном?
– Матусю, не йди! Зачекай ще хвилинку!
Порадь, як триматись, коли бракне сил.
Але ти не чуєш, зникаючи стрімко,
В полоні небесних, осяйних світил.
А сніг припорошує мокру бруківку.
Вогні прикрашають скляні вітражі.
Свята новорічні, різдвяні щедрівки
І матінка рідна в казковому сні.
03. 01. 2021 Л. Маковей (Л. Сахмак)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=900110
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 03.01.2021
автор: laura1