Неси мене ріка у даль туманну,
Немає сил пручатися, вагатись...
Молити течію цю невблаганну
Не бризкати в лице, не хвилюватись.
Не хочу на ногах тут ледь стояти,
Брести супроти хвиль стрімкого часу,
Я хочу на воді твоїй лежати,
Гойдаючись під звуки долі джазу.
Щоб ти мене несла у даль широку,
До тих країв гучного водоспаду,
І хай впаду у прірву ту глибоку,
Попереду - нове, старе - позаду...
Не треба, не шуми, тебе я чую,
Я випливу, я зможу, ти же знаєш,
Чекай, лиш тільки віру зафіксую,
Ну як там, доле, джаз мені вмикаєш?..
Водою вуха вмить позакладало,
В очах глибин фрагменти промайнули,
І так чомусь спокійно, добре стало,
Хоч хвилі до каміння притиснули.
А ось і напис "Віра" вже з'явився,
На крузі рятувальному, земному,
Зі мною до нових країв прибився,
Крізь часу течію, крізь тіла втому.
Джаз стих, співали Ангели осанну,
На крузі в синє небо споглядала,
Я нині попливла у даль туманну,
Я нині їй пручатися не стала...
***
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=900117
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 03.01.2021
автор: Sukhovilova