Немов дитя, вкриває тиша суєту.
Намірює секунди стрілками зеґар.
До краплі вип’ю хвилю таїнства оту,
Коли запалює зірниці паламар.
Навпроти — місяця гарячий смолоскип
Заманює в дорогу вище занебесь.
Буття не відчуваю… мріють чаруси́.
У них я потопаю—наслання якесь.
Благоговійно, бачу, з вікон, з-за воріт
Стрічають погляди довершені дива.
А хтось помітить завтра, через кілька літ,
Що я, як вміла, світла теж дала словам?
Прості, без масок, чисті, як гірський ручай,
Любові подихом здіймаю їх увись.
Без друзок і
пасіонарності?
Нехай!
А може, будем досконалими колись…
Чаруси́- місця на болоті, що виглядають, наче квітучі галявини.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=900142
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 03.01.2021
автор: Valentyna_S