Як ми були ще молодими,
то верби ці були малими,
з світло-зеленою корою
гілля звисало над водою,
в ставку було повно води
і всі спішили осюди
компаніями з усіх ніг,
як тільки но розтане сніг,
і вся природа оживає,
і скрізь зелена вже трава є, -
щоб відпочити при нагоді
подалі від села й народу
під «івками», як ми казали,
коли зустрітись планували,
й замочували шашлики,
і наливали у пляшки
для друзів різнії напої,
і приміряли роль героїв,
чи просто тих, ким потім стали.
…Верби потроху підростали.
Стекло води з тих пір доволі.
Ми у житті міняли ролі,
дорослішали і мужніли,
і наші верби постаріли
Пройшло вже більш, як пів століття,
для верб настало лихоліття,
як після жнив палять стерню,
чи очерети на корню,
тоді в них стовбур підгорає
й верба повільно усихає.
Їх там лишилось одиниці!
Вода втекла з ставка й криниці,
на дні водойм – не Посейдон,*
а репаний армагеддон,**
що заростає бур’янами
і різними чагарниками.
І треба ж так – серед ставка –
ніби насіяла рука,
з обох боків від берегів
зійшли дві полоси вербів!
І хтозна, чи вони там треба,
чи їм дадуть зрости до неба,
але природа не старіє
і з кожним роком молодіє,
і подає нові надії,
і в нас народжуються мрії.
*Посейдон - у переносному значенні: морська стихія
**Армагеддон - переносно: катаклізм, масштабна невідворотна катастрофа.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=900299
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 05.01.2021
автор: Павло Коваленко