Звузилось коло із хворих на ковід.
Друзі лежать: кожен другий підбитий.
Черги з криївки строчу часникові.
Руки помститись благають щомиті.
Армії вражих недуг атакують.
Бродять міщани — лякливі солдати.
Не підхопити б лиш ковід, мов кулю,
звиклу життя із найслабших сотати.
В душах контрасних гартую опірність.
Холодом з тіла хвороби — "на вихід".
Віруси лізуть і лізуть, настирні:
дай організмів пожерти нових їм!
Не веселять вечорів оксамити.
Грає схвильовано море зелене.
Руки знов будять мене, щоб помитись.
Маски дрижать і налазять на мене...
© Сашко Обрій.
24.11.20
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=900514
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 07.01.2021
автор: Олександр Обрій