За річкою та за очеретами
Село лежить, де Симоненко жив,
Де бігав хлопцем босими ногами
І землю цю всім серцем полюбив.
Там Удай, аж до Біївців підкрався,
Василь тут раків з друзями ловив,
А взимку на льоду завзято грався,
Та на санках катавсь, що дід зробив.
При батькові був напівсиротою,
Не мовив, – «Тато!», лише – мама й дід.
Зустрівся рано з горем і війною,
Та не згубив порядності він слід.
Ровесники завжди його любили,
Він прикладом в навчанні був для них.
На все у нього вистачало сили,
Корівок пас, складати вірші міг.
Гора Царина, поруч – Кашовар,
Що від хатини недалік стояли
Пробуджували поетичний дар,
Красою його душу надихали.
Матуся шила, дід за батька був.
Він в бідності мужнів, та ще – в любові.
У навчанні вершини досягнув,
Зростав постійно в поетичнім слові.
Недовгий шлях судилося пройти…
Та Україні й мові він не зрадив.
Своє зумів в поезію внести,
Йому ніхто у цьому не завадив.
Любив село й простих людей поет,
І славив їх в поезіях щоднини.
У двадцять вісім обірвався злет.
Він для нащадків свій лишив портрет,
Де світла постать Сина України.
08.12.2020
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=900541
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 07.01.2021
автор: Валерій